Уляна Баран

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ

ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

 

ТЕЗИ НА ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ

«ДИТИНА ЧИТАЄ – УКРАЇНА ПРОЦВІТАЄ»

(2009)

 

У. С. ГНІДЕЦЬ

к. філ. н., доцент

президент Центру дослідження

літератури для дітей та юнацтва

(м. Львів)

 

Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва має за мету допомагати відповідним державним установам у розробці та впровадженні низки проектів, пов’язаних з розвитком та дослідженням літератури для дітей та юнацтва, що, без сумніву, має бути запорукою дитячої та юнацької просвіти в Україні, соціалізації молодої людини у світі. В свою чергу, Центр розраховує на організаційну та фінансову підтримку в процесі поетапної реалізації проекту як від державних структур, українських меценатів, так і від іноземних представництв в Україні та за її межами. 

Дослідження літератури для дітей та юнацтва передбачає вивчення літератури та практичне застосування результатів досліджень у галузях літературознавства, психології, педагогіки, методики та соціальної рецепції, тобто споживання та її прочитання. Вивчення цієї літератури з різних аспектів, виокремлення їй місця у суспільстві, створення спільними зусиллями необхідного адекватного емансипованому юному читачу якісного продукту однозначно забезпечить новий ріст інтересу до читання.

Зрозуміло, що для вирішення назрілих в Україні проблем, пов’язаних із комунікативним полем «творення- видання- критикування- перекладання- викладання- сприйняття- рецепція» необхідно перш за все налагодити доброзичливий конструктивний діалог між фахівцями у різних галузях і спільно та відкрито вивчити назрілі проблеми (не забуваючи при цьому, що ми – батьки і недавно ще були самі дітьми), і знайти, відповідно, найоптимальніші рішення із врахуванням обсягів бюджетного фінансування. Така програма потребує ретельного вивчення назрілих у державі проблем як економічного, політичного, фінансового характеру, так і проблем в галузі літератури для дітей та юнацтва. І в даній ситуації ми не можемо просто скопіювати національну програму підтримки та розвитку читання Росії, Америки чи Європи, перекласти і представити її на підтримку українських Міністерств, шукаючи при цьому лише зайвого визнання, а чи фінансової вигоди в її впровадженні, і в такий спосіб черговий раз ошукуючи свою і без того вже бідну державу.

Нам потрібно самим розробити свою власну програму розвитку літератури для дітей та юнацтва, її поширення, рецепції і т. д., зважаючи на соціокультурну та економічну ситуацію саме українського суспільства. Така програма створюється за підтримки держави та інших фондів та організацій роками, поетапно, реалізовуючи перш за все дослідницькі та соціальні проекти, поширюючи свій продукт у всі сфери суспільної діяльності, доносячи його до найвіддаленіших куточків України з метою налагодження національного контакту взаємоорганізації заради окультурення української нації. Очевидно, що для того, щоби розв’язати проблему, треба розібратися в причинах її виникнення, а тоді вже шукати оптимальні та адекватні до ситуації шляхи її ліквідації. Тому ми обрали перш за все дослідницьку позицію, яка, на нашу думку, зможе організувати ефективну співпрацю фахівців у різних сферах, дотичних до становлення і виховання молодої особистості. Вважаємо, що надбання фахівців з літературознавства, перекладознавства, психології, соціології, педагогіки, методики, бібліотекарства, видавців, самих творців, митців та інших та їх плідна співпраця можуть принести надію на краще майбутнє для наших дітей. І саме їх досвід, спільна натхненна праця, вміння подолати стереотипні, давно вже не популярні і не впливові принципи, здатні зробити переворот, здійснити реформу в соціалізації молодого покоління, з усвідомленням того, що воно насправді абсолютно нове, народжене не в суровому радянському режимі, не в тюрмах для політично репресованих, навіть не в Російській федерації, а саме в юній незалежній соборній, таки демократичній Україні. У країні, яка, з однієї сторони переживає епоху нестабільності, а з іншої – творить надзвичайно гарних, розумних і талановитих особистостей, які вже не зможуть жити в рамках сурового педагогічного дидактизму. Тому останній потрібно однозначно скасувати, натомість пропонуючи новому емансипованому читачеві доброзичливий, дружній та рівноправний діалог, а вчителі та викладачі повинні вправно як актори завуалювати попередній дидактично-педагогічний досвід, якого, зрозуміло, за один день не позбудешся. Тоді, я впевнена, ми таки зможемо відродити читаючу країну!

 

 

З повагою,

 

Уляна Гнідець