ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ

ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

 

ТЕЗИ НА ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ

«ДИТИНА ЧИТАЄ – УКРАЇНА ПРОЦВІТАЄ»

(2009)

 

Н.П. Марченко

    к.іст.н., ст.наук.співр.

Інституту біографістики НБУВ

 

 

Книговидання для дітей (література для дітей)[1] в Україні нині – резонансне багатоаспектне та перспективне явище. Це вагома частка книгоіндустрії (та інформаційної індустрії загалом) як такої, одна з формотворчих складових педагогічного процесу,  засіб політичного, релігійного та ін. впливу[2], непересічне явище української культури й літератури зокрема.

            Водночас, на сьогодні книговидання для дітей фактично опинилося поза стрижневими напрямками наукової думки, на периферії державних і громадських інтересів. Відтак, позбавлене цілісного аналізу та прогнозування, є, по суті, безконтрольним і непередбачуваним.

            Тому ідея створення громадського Центру Дослідження Літератури для Дітей та Юнацтва[3] задля активізації роботи над державною Програмою підтримки дитячого читання видається вчасною та перспективною.

            Однак, дискусії та заходи, що передували його заснуванню (Міжнародний симпозіум «Візуалізація образу дитини у літературі» (Львів, 2007), «Міжнародна науково-практична конференція «Дитина читає…» (Львів, 2008), часткво Міжнародна наукова конференція «Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи» (Бердянськ, 2008) зосереджувалися більшою своєю частиною лише і тільки навколо програмно-методичних питань вивчення літератури в школі. Тоді як проблематика книговидання для дітей значно ширша, а її ключові питання лежать поза межами педагогіки як такої[4].

            Дослідження питань дитячого читання, книговидання й книгорозповсюдження для дітей, історії книги для дітей, її теорії та методології тощо здавна велися й нині успішно ведуться в Україні та світі в інших галузях (для прикладу: філософія – питання феноменології дитинства; історія – побутоописова історія, біографістика; етнологія, фольклор – дитина, її функції та виховання в традиційній культурі, дитячий фольклор; мистецтвознавство – ілюстрування видань для дітей, образ дитини в мистецтві; літературознавство – образ і тема дитини в літературі, специфіка літератури для дітей, історія та теорія літератури для дітей; мовознавство – мова творів для дітей, дитяча мова; журналістика – історія, теорія, методологія ЗМІ для дітей; книгознавство – від початку розглядає книгу/видання для дітей як осібне цілісне явище, що поєднує форму втілення і власне текст, досліджує всі види видань для дітей, а не лише ті, що містять текст; бібліотекознавство – першим розпочало дослідження теорії, методики й методології дитячого читання, нагромадило значні статистичні дані тощо).

            Отже, розмова не може вкотре входити в межі навколо програмних дискусій чи питань перекладної зарубіжної літератури.

            Ми маємо нову українську літературу для дітей і мусимо відродити притихлу в останні десятиліття наукову школу та критику. Громада має отримати не спонсоровані зарубіжними колегами запозичені зразки, а самобутні, засновані насамперед на вітчизняних ціннісних критеріях орієнтири: які саме видання для дітей в Україні є, які з них відстоює Українська Держава, а які – видаються вартими уваги представникам усього розмаїття існуючих у країні громадських, політичних і релігійних громад.

            Для цього потрібні: з одного боку – відкрита постійна широко анонсована розмова навколо книговидання для дітей як така (може бути забезпечена Центром дослідження літератури для дітей і юнацтва як громадською організацією), а з іншого – академічна дослідна інституція (лабораторія, кабінет, міждисциплінарний постійний семінар тощо), котра б забезпечувала сталий поступ в даній царині, глибину й виваженість дискусії та пряму фахову взаємодію з державними інституціями.

            Про нагальність створення подібної консолідуючої інституції свідчить стрімке зростання інтресу до «дитячої» проблематики в наукових колах країни. Показовим є навіть вибіркове порівняння тематики та кількості захистів, дотичних цієї теми (свідомо не бралися до уваги роботи з методики викладання літератури в школі):

1997

Медведєва В. М. Формування інтересу читачів-підлітків до української художньої літератури в бібліотеках для дітей.

Нілова І. Д. Художні компоненти структури навчальної книги як засіб розвитку пізнавального інтересу молодших школярів.

Яцків Л. О. Дитячі календарно-обрядові твори та поезія пестування з Бойківщини (типологія і локальна специфіка).

 

1998

Бачинська Н. А. Формування особистості підлітків в клубах за інтересами в умовах бібліотек для дітей

Дяченко Н. С. Формування системи рекомендаційних бібліографічних посібників для дітей в Україні

Зніщенко М. П. Становлення та розвиток публічних бібліотек для дітей в Україні (1900-1939 рр.).

Кириченко П. В. Проблема становлення особистості та шляхи її художньої реалізації у шкільній повісті 60-80-х років ХХ століття.

Кочерга З. Р. Антропогенетичні особливості окремих популяцій дитячого населення Прикарпаття.

Марченко Н. П. Видання для дітей в Україні 1917-1923 рр.: історіографія, джерела, типологія.

 

1999

Моісеєнко О. Ю. Дискурсно- прагматичні особливості дитячого мовлення (на матеріалі сучасної англійської мови).

Тараненко О. В. Роль казки в становленнi сприйняття художнього твору.

 

2000

Бойцун І. Є. Твори Є. Гуцала для дітей: проблеми художньої майстерності.

Гирич З. І. Збагачення словникового запасу молодших школярів лексикою творів дитячої літератури ХІХ століття у процесі вивчення граматико-орфографічного матеріалу.

Грайворонська О. В. Мова дитячого фольклору. Структурний і прагматичний аспекти (Віршові жанри).

 

2001

Кочубей Т. Д. Філософія дитинства в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.

 

 

2002

Зозуля Н. В. Роль експресивності російського дитячого фольклору у формуванні мовної особистості дитини.

Рульова О. О. Номінативний аспект дитячого мовлення (на матеріалі французької, грецької, англійської та української мов).

Черніговець Т. І. Формування дозвіллєвої культури молодших школярів засобами дитячого фольклору (на матеріалі Західного Полісся України).

 

2003

Плахтій В. І. Формування основ моральної свідомості молодших школярів засобами дитячої літератури.

Тихолоз Н. Б. Жанрові модифікації казки у творчості Івана Франка.

Філімонова Т. В. Дитяча гра в суспільному дошкільному вихованні України (70-ті роки XIX ст. – кінець 20-х років ХХ ст.)

 

2004

Папуша О. М. Наратив дитячої літератури: специфіка художнього дискурсу.

Петренко О. Д. Ономастика дитячих творів Роалда Дала.

Щербак І. М. Діти в обрядах та віруваннях українців ХІХ - початку ХХ ст. (статевовіковий аспект традиційної культури).

 

2005

Атрошенко Г. І. Лінгвостилістика української поезії для дітей.

Жмуд Н. В. Народна педагогіка як етноформуючий чинник.

Зозуляк Р. В. Виховання моральних рис молодших школярів Галичини засобами української дитячої літератури (1900-1939 рр.).

Корнєєва Г. В. Українська дитяча книжка Східної Галичини: історико-книгознавчий аспект (друга половина XIX ст.- 1939 p.)

Кулинич С. П. Сучасний дитячий фольклор: семантичний, структурний, функціональний аспекти.

Рудич О. О. Підготовка майбутніх учителів початкових класів до використання сучасної англомовної дитячої літератури.

 

2006

Аксьонова Н. В. Міфо-ритуальні основи дитячих ігор (на матеріалах Слобожанщини кінця XIX - початку ХХ століття).

Присяжнюк С. С. Психологізм дитячих оповідань Володимира Винниченка (принципи і засоби зображення характерів).

Українець Л. В. Дитинство і Дитячість у філософсько-антропологічному контексті.

Шуляк С. О. Педагогічні умови сприяння становленню особистості молодших школярів засобами ігрової діяльності в дитячій бібліотеці.

 

2007

Будугай О. Д. Пригодницько-шкільна повість для дітей 1960-1980-х років: жанрові особливості (О. Огульчанський, Б. Комар, А. Давидов).

Кошак К. О. Українські телепрограми для дітей та юнацтва: концептуальні засади.

Фриз П. І. Хореографічна культура як чинник творчого розвитку особистості дитини.

 

2008

Антипчук Н. В. Журнал "Молода Україна": місце і роль у розвитку української дитячої літератури.

Вавілова І. В. Дитяча література як засіб формування особистості дитини (друга половина XIX – початок XX ст.)

Гарачковська О. О. Українська літературна казка 70 - 90-х років ХХ ст.: сюжетно-образна структура, хронотоп.

Гнідець У. С. Специфіка комунікації в літературі для дітей та юнацтва (на матеріалі сучасної німецькомовної прози)  

Горбонос О. В. Українська літературна казка 10 - 30-х рр. ХІХ ст.

Грицишин Н. С. Опіка сиріт в народному побуті Галичини. На матеріалах ХХ ст.

Давидченко Т. С. Структурно-функціональні особливості преси для дітей періоду незалежності України  

Кравцова Т. О. Проблема вивчення дитини в реформаторській педагогіці кінця XIX – початку XX століття.

Левчук Я. М. Традиційний український дитячий фольклор: когнітивні можливості формування світогляду.

Ткаченко Л. В. Виховні концепти й особливості поетики української дитячої поезії початку ХХ ст. (на матеріалі творчості Марійки Підгірянки, Олександра Олеся, Миколи Вороного).

Чепурна О. В. Дискурс дитини у прозі українських письменників-шістдесятників (Гр. Тютюнник, В. Близнець, Є. Гуцало).

 

2009

Резніченко Н. А. Українська проза для дітей 60-80-х років XX століття (жанрово-стильові модифікації).