Уляна Баран

            На жаль, лише малий відсоток цих учених взяв участь в означених вище науковоих зібраннях, оскільки жодним чином не були дотичні до проблем біляшкільних. Те саме стосується й низки науковців старшого покоління.

            Аналіз захищених робіт та найбільш значимого за обсягом і широтою охоплення теми за роки Незалежності збірника, присвяченого питанням книговидання для дітей («Актуальні проблеми слов‘янської філології» (Донецьк, 2009), що містить розділи «Теоретичні проблеми дослідження дитячої літератури», «Від казки до фентезі: еволюція фантастичного в дитячому письменстві», «Періодика для дітей в історичній перспективі», «Дослідження дитячої літератури: сучасні інтерпретаційні стратегії») засвідчує появу в Україні сталих наукових осередків у даній царині (Київ, Харків, Бердянськ, Львів, Кіровоград, Запоріжжя, Тернопіль, Умань) та значне розширення географії вчених, котрим цікава дана проблематика, в останні роки.

            Тому для початку доречним видається на базі Національної бібліотеки для дітей України, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського  чи НБУВ НАН України укласти максимально вичерпну бібліографію виданих в Україні науково-критичних і власне наукових статей і книг щодо книговидання для дітей та окреслити коло осіб, котрі постійно фахово переймаються науково-теоретичними та прикладними проблемами інформаційного середовища дітей.

            Така інформаційна база, з одного боку, дасть змогу більш вичерпно й кваліфіковано підходити до формування програми конференцій, семінарів тощо, запланованих у роботі Центру, а з іншого – стане основою для реалізації всіх пропонованих видавничих та критико-аналітичних проектів.

            На жаль, збірник «Книжка. Твір. Читання. Дитячий дискурс» (Київ-Львів, 2008), що мав підсумувати результати науково-практичної конференції «Дитина читає..» (2008) у Львові, знову звівся на 80% до висвітлення проблем програмотворення та викладання літератури в школі, котрі й так мають широкий простір для обговорення в ЗМІ. Лише суто  для вчителів мови й літератури нині видаються: «Вивчаємо українську мову», «Всесвітня література в навчальних закладах», «Всесвітня література та культура», «Всесвітня література в середніх навчаьних закладах України», «Дивослово», «Зарубіжна література», «Зарубіжна література в школах України», «Іноземні мови в навчальних закладах», «Комплект журналу «Дивослово», «Русская словесность», «Русский язык и литература», «Русский язык и литература в школе», «Українська література в загальній школі», «Українська мова», «Українська мова та література», «Українська мова та література плюс», «Українська мова і література в середніх школах гімназіях, ліцеях, колегіях» та ін.

            Коли взяти до уваги, що на шпальтах таких видань, як  «Бібліотека вихователя», «Відкритий урок: розробки, технології, досвід», «Вихователь дитячого садка», «Виховна робота в школі», «Гуманітарні науки», «Дитячий садок», «Дошкільне виховання», «Дошкільний навчальний заклад», «Дошкільнятко», «Мистецтво та освіта», «Музика», «Обдарована дитина», «Палітра педагога», «Педагогіка й психологія», «Педагогіка толеренатності», «Педагогічна думка», «Позакласний час», «Початкова освіта», «Початкова школа», «Початкове навчання й виховання», «Рідна школа», », «Розкажіть онуку», «Українознавство», «Українська культура», «Шкільний світ «Шкільна бібліотека плюс», «Шлях освіти» тощо також активно обговорюються проблеми дитячого читання та методики викладання літератури в школі, ідея заснування ще одного видання педагогічного кштибу[1], як те пропонує Центр дослідження дитячої літератури, видається недоречним.

            Натомість варто відродити щорічник «Література. Діти. Час» як незалежну незаангажовану публіцистичну та критичну трибуну відкритої загальнодержавної дискусії навколо книговидання для дітей. Особливо, якщо зважити на те, що 2010 р. виповниться 20 років, як це видання вимушено припинило видрук.

            Хоча нині, окрім педагогічних часописів, де певною мірою висвітлюються проблеми дитячого читання, літератури для дітей та кола дитячого читання, існують також видання «Шкільна бібліотека» та «Світ дитячих бібліотек», активно працюють сайти всіх провідних дитячих бібліотек України,  потреба у всеукраїнському тематичному щорічнику нагальна! Репрезентативне вагоме видання з достойним минулим і виваженим сьогоденням може бути гідним щоденним нагадуванням для державців, помічником для батьків і керівників дитячого читання.

            Поновлення щорічника «Література. Діти. Час» могло б взяти на себе котресь із провідних сучасних видавництв – «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», «Грані-Т» чи та ж «Веселка» чи «Педагогічна преса», оскільки, з погляду виробничих затрат воно не надто дороге.

            Щодо пропонованого Центром щорічного друкованого органу науково-критичного спрямування[2], то ця ідея видається дещо непродуманою, оскільки важко уявити «науково-критичне» спрямування досліджень із методики, редагування чи бібліотечної справи.

            Водночас, оскільки науковці, котрі працюють в царині книговидання для дітей, нині вимушені реалізувати себе в дотичних сферах[3], заснування подібного всеукраїнського наукового видання щодо питань книговидання для дітей в Україні з кількох спеціальностей (філологія, історія, мистецтвознавство, педагогіка) нагально необхідне! Такий збірник консолідуватиме навколо себе наукові сили й вестиме в розмові. Найкраще, коли б він (як і пропонується) видавався при академічній установі.

            Складна ситуація склалася й щодо українських письменників, які працюють в галузі літератури для дітей: їх творчі долі й твори не тільки не досліджуються[4], а й не зазнають жодної критики[5]; зникають відповідні відділення Спілки письменників; відсутня співпраця видавництв і письменників щодо створення вагомих для держави науково-пізнавальних і художньо-довідкових видань[6] тощо.

            За всю історію України так і не було створено повноцінного словника-довідника «Дитячі письменники України». Нині в межах завдань Інституту біографістики НБУВ я з власної ініціативи працюю над концепцією словника-довідника «Книговидання для дітей в Україні» в 2-х частинах («Основні терміни й поняття» та «Біобібліографічна») та версією для його включення до Українського національного біографічного архіву. Гадаю, Центр міг би в подальшому долучитися до цієї роботи та сприяти її оприлюдненню.

            Так само він міг би взяти під свою опіку організацію та підтримання на сторінках педагогічних і літературно-мистецьких («Березіль», «Вiтчизна», «Всесвiт», «Дзвiн», «Днiпро», «Київ», «Критика», «Культура і життя», «Кур'єр Кривбасу», «Літературна Україна», «Слово і час», «Сучаснiсть», «Україна молода») видань і на тематичних сайтів (ЛітАкцент) критичних розділів щодо видань для дітей.

            Щодо видавничих проектів, котрі передбачають співпрацю академічної науки та письменницької громади (скажімо, долі знаних українців у науково-популярному чи художньому викладі для дітей; науково-популярні розповіді з історії, географії, етнографії України тощо), то Центр може виступити координатором такої взаємодії та забезпечувати наступний друк підготовлених робіт, проводячи аукціони серед видавців.

            Гадаю, саме конкретна копітка праця, що потребує не так значних фінансових вливань, як доброї волі та державного врегулювання, дасть вагомий поштовх до згуртування наукової громади навколо проблем книговидання для дітей і стане міцним підґрунтям для відповідних змін на рівні держави й суспільної думки та практики.

 

            Зі свого боку, поза низкою суто академічних публікацій, підготувала нарис життя і творчості Володимира Рутківського для відповідного біобібліографічниго покажчика (виходить 2010 р.), працюю над подібним життєписом Всеволода Нестайка. З 2001 р. вестиму критичні огляди новинок (або тематичних добірок за видавництвами) книговидання для дітей у котромусь із часописів «Педагогічної преси». Також на сайті НБУ для дітей із січня 2010 р. відкриваю сторінку, присвячену новинкам ринку та кращим книжкам українських авторів (буде щомісячний огляд нових надходжень для дітей + ширший науково-методичний коментар до кожної з книжок для керівників дитячого читання, а також розповідь про найвідомішу книжку письменника-ювіляра місяця).

            Коли б Центр долучився, то без жодних грошових вливань, мали б за півроку власний BiblioГід чи й що краще! Потрібно лише мати бажання й напрацювання аби виставити роботи на сайті та брати участь у постійній живій дискусії навколо саме української книжки для дітей.

            З повагою, Наталя Марченко