Уляна Баран

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

2 липня 2009 р.

Засідання з питань створення

Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва в Україні

 

к. філ.. н. Гнідець Уляна Святославівна

www.hnidets.at.ua

автор проекту

Всеукраїнського центру дослідження літератури для дітей та юнацтва,

координатор  Першого Міжнародного наукового симпозіуму «Візуалізація образу дитини у літературі» 10 – 14 квітня 2007 та Міжнародної науково-практичної конференції  «Дитина читає…»  8 – 10 травня 2008, член Міжнародного наукового товариства з дослідження літератури для дітей та юнацтва.

1.      Реформування літератури для дітей та юнацтва в Україні.

 

На відміну від інтенсивного дослідження літератури для дітей та юнацтва в зарубіжному літературознавстві її статус та стан вивченості в українській науці залишається недостатнім, незважаючи на поокремі випадки, які, правда, значно інтенсивніше акумулювалися за остатні роки, про що свідчать, зокрема, і Міжнародні наукові конференції, присвячені проблемам дослідження літератури для дітей та юнацтва у 2007 та 2008 рр., проведені нами у Львові. Літературу для дітей та юнацтва у світі розглядають як контекстуальне, соціальне, проблемно-виражене культурне явище міждисциплінарного характеру. Саме тому, на нашу думку, є надзвичайно важливо вийти сьогодні за педагогічні межі, які практично нав’язують програми, насправді неприйнятні для реального сучасного емансипованого читача. Натомість, вартує зосередити увагу на створенні нової літератури, на її популяризації, на якісному її перекладі,  на критичному дослідженні з різних точок зору: літературознавство, мовознавство, перекладознавство, психоаналіз та інше.   

Зміна культурно-історичної парадигми ХХ-ХХІ стт. з її світоглядною плюральністю, актуалізацією проблем ідентичності та комунікативною кризою, яка знайшла своє відображення у мистецтві та інтенсивно досліджується у наукових працях, вже давно спричинилася до реформування літератури для дітей та юнацтва у світі. На тлі бурхливої соціально-політичної реальності невтомні естетичні пошуки авторів, прагнення віднайти нові способи висвітлення традиційних, утім, завжди актуальних морально-етичних проблем та водночас звернення до табуйованих раніше тем виокремили як основну комунікативну роль літератури для дітей та юнацтва.

Література для дітей сьогодення як і її реципієнт сповнені антиавторитарного та антидидактичного духу. Вторгнення соціальної критики, політики, суспільної дійсності, новітніх технологій не тільки у життя дитини, а й навіть у її фантазії є настільки відчутним, що стає однією з основних проблем сучасної літератури для дітей та юнацтва. Урахування нового розуміння дитинства, змін, що відбуваються в свідомості дитини, в її способі мислення, дає можливість виділити якісно новий зміст комунікації, властивий зарубіжній літературі для дітей та юнацтва останніх десятиріч. У цілому роль комунікації, діалогу стає одним із головних напрямів теоретичного осмислення, адже в інтерсуб’єктивному спілкуванні людей визначається позиція щодо ідеалів, норм, справжніх гуманістичних цінностей. Комунікативний аспект закладений вже в самому визначенні поняття “література для дітей та юнацтва”, виступаючи критерієм “іншості” цієї літератури. Коли основним офіційним адресатом стає дитина, в процесі літературної комунікації змінюється зміст повідомлення, художня інформація перевизначається дитячою свідомістю (тут важливий віковий аспект), відбувається зсув контексту, тобто враховується читацький досвід дитини.

Дитина в ролі реципієнта усвідомлюється як найважливіший чинник процесу комунікації у творі, скерованому до дитини. Важливо вказати, що дитина є ідеальним читачем, оскільки її не цікавить автор, біографія, інші його твори, дитину не турбують критичні відгуки, сприйняття-несприйняття автора читацькою спільнотою. Такий читач зосереджується на художньому змісті, а дитячий письменник покликаний зробити його одночасно цікавим, повчальним, інформативним та художньо вартісним.

Отже, Реформа літератури для дітей та юнацтва в Україні передбачає зміни в ідейному навантаженні; переосмислення і нове ставлення до дитини та проблем дитинства, а значить, саме поняття повинно набути глибшого смислового навантаження. Це все, відповідно, вимагає більш містких інтерпретацій з боку не лише педагогів, а й самих творців та усіх фахівців з літератури та комунікації з дітьми та молоддю.

 

2. Реформування педагогічно-викладацького стереотипного підходу до мотивації нового емансипованого покоління.

 

Реформуючи літературу для дітей та юнацтва, «емансипуючи» її у відповідності до потреб, бажань та інтересів зростаючого покоління, постає нагальна необхідність реформувати й педагогічно-вчительський стереотипний підхід до поширення читацької культури в навчальних закладах України. Авторитет, відомо, вчителя, залежить таки не від того наскільки точно він виконує ту чи іншу програму, а від того, який результат він може показати. У світі вже давно вдаються до різних індивідуальних заходів задля заохочення дітей до читання. Наприклад, у новозеландській столиці Веллінгтоні за дві прочитані книжки школяр отримує безкоштовну банку газованого напою. За п’ять книжок дають купон до крутого ресторану, за десять – квиток до кінотеатру (Див. коментар від ЛітАкцента).

У багатьох європейських країнах шкільний учитель, а тим більше викладач університету, вважаються вже досить кваліфікованими спеціалістами (оскільки їх допустили до роботи), щоб самим визначати яку літературу слід порекомендувати, так, саме порекомендувати, а не авторитарно наполягти, у відповідності до контингенту класу, групи чи курсу. Звичайно, враховуючи думку психотерапевтів, педагоги вдаються і до індивідуальних рекомендацій. Взагалі, вчителі не допускаються до викладання без відповідної підготовки в плані комунікації та психології.

Така система не вичерпує потреби в класиках літератури, але прищемлює любов до читання завдяки «новій книзі» та розумному співбесіднику-вчителю, який не боїться пояснити український гумор та сатиру, основані, нажаль, на реаліях, з якими зустрічається наша дитина кожного дня, ідучи зі школи, включаючи телевізор, слухаючи обурення бабусь та дідусів, і які  представлені, наприклад, у «Червоній шапочці» Євгена Дудара. Вважаю, що такий експериментальний твір не розбещує молодь, оскільки молодь все те знає і без Дудара, а навпаки, заставляє глянути на реальність зі сторони і прийти до правильних висновків у процесі спілкування із вчителем, товаришами, ба навіть у жартах.  

А чому не зацікавити дітей захоплюючою повістю «Чудове чудовисько» Сашка Дерманського про незвичайне знайомство дівчинки Соні з Чудовиськом Чу та про директора, який все ще колекціонує фантики від жуйок і береже Український прапор?! Все-таки Дерманському та й багатьом іншим сучасним українським письменникам вдалося, на мій погляд, створити адекватні для відповідного читача твори, то тоді чому вони не можуть розглядатися у школі? Це ж стосується і зарубіжної літератури. Чому не розглядають Отфріда Пройслера «Маленький водяник» або Крістіне Нестлінгер «Маргаритко, моя квітко!», яка ідеально підійшла б власне для 8-9 класів?! Відповіддю на це є, очевидно, те, що вчителі не вміють і не готові брати участь в обговоренні реальних соціокультурних проблем із дітьми та молоддю, тоді як класична література, благородна і довговічна є легкою в інтерпретації, але не цікавою в сприйнятті з огляду на віддаленість від дійсності. Але, нажаль, це єдине чим можна ще їх взагалі зацікавити: вони хочуть, щоб з ними розмовляли як з рівноправними комунікантами, вони потребують пояснень звідусіль, їх насправді усе цікавить, а їх інтереси можна спробувати скерувати у позитивне русло, лише способом повного скасування дидактизму, насаджування, залякуваннями оцінками та ін.. Думаю, тут мене підтримають і дитячі психологи та психотерапевти, без яких важко буде здійснити зміни в зазначених аспектах.

Тому в даному контексті хотілося б запропонувати організацію спеціалізованих обов’язкових семінарів-курсів (шкіл) саме для вчителів, на яких вони б вивчали:

·        Комунікування з дітьми та молодю

·        Психологію

·        Самостійне інтерпретування сучаних текстів…

 

3. Література зарубіжних країн чи Історія літератури та мистецтва у середній загальногосвітній школі?

 

У відповідності із судженнями, викладеними вище, у мене виникає запитання:

 

А чи не краще було б учням у школі дати уявлення про Історію літератури та мистецтва, епохи та стилі разом з тим активізуючи і мотивуючи до читання на основі інтенційно адресованих їм творів? Впевнена, що володіючи уявленням і полюбивши читання, більшість звернуться до класики. Але ж і в сучасних творах переслідуються ті ж моральні та естетичні цінності, які просто набули нових форм?...

 

4. Література для дітей та юнацтва та психотерапія як взаємодія та взаємодопомога.

 

Це питання є надзвичайно важливим, оскільки в дуже багатьох випадках, про що говорять психотерапевти у світі, саме через книгу, казку, ілюстрацію до книги та інтерпретацію вдається лікарям справлятися із серйозними психічними проблемами молоді. У нас, нажаль, цьому відповідної уваги не приділяється і мало хто взагалі цікавиться тим як саме може впливати «Війна і мир» Л. М. Толстого на психіку сучасного підлітка. А може цей вплив може бути шкідливіший за «Червону шапочку» Дударя? Ми постійно забуваємо, що сучасна дитина росте в процесі інтенсивної еволюції техніки, яка дає можливість поринути у віртуальні нереальні світи з мінімальним острахом звідти не повернутись: Там життя багатьом видається кращим, ніж реальне. Це спричинило виникнення жанру кіберпанку, яким захоплюється велика частина молоді: Але вона таки читає!

 

 

5. Література взагалі чи Література інтенційно спрямована на адресата відповідної категорії?

 

Питання постало також в результаті попередніх роздумів. То чому ми заставляємо читати дітей та молодь те, що насправді творилося в основному не для них, тоді, коли існують прекрасні твори, які передають ті ж вічні цінності, але є створеними спеціально у відповідності до різних вікових категорій та соціуму зростаючої людини?

 

6. Популяризація літератури для дітей та юнацтва та критичної думки про неї: 

1.  Активізувати в Україні дитячі студії, які б діяли з метою заохочення до процесу читання. Наприклад школу казкарства, про яку сьогодні нам розповів відомий український казкар для дорослих та дітей Сашко Лірник

2. Оновити дитячу бібліотеку новими надходженнями вітчизняних та зарубіжних класиків та репрезентантів літератури для дітей та юнацтва.

3. Ввести класиків літератури для дітей та юнацтва в курс лекцій з вивчення історій національних літератур.

4.    Розробити спецкурс, присвячений проблемам історичного та теоретичного підходу до дослідження літератури для дітей та юнацтва.

5.    Створити адекватні для сучасного дитячого реципієнта шкільні програми вивчення української та зарубіжнї літератури.

6.   Звернути увагу українських перекладачів, науковців, педагогів та ін. до тих, які є програмними та репрезентативними в навчальних закладах зарубіжних країн..

7.   Забезпечити українського читача якісно добрим художнім текстом та його перекладом.

Для вирішення посталих проблем, пов’язаних передусім із культурою молодої людини України, звертаюсь із проханням підтримати створення офіційного Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва в Україні, який діяв би під егідою Міністерства освіти і науки України та у відповідності з ним.

 

 

З повагою та вірою в успішність справи!

Ваша Уляна