Уляна Баран

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

2 липня 2009 р.

Засідання з питань створення

Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва в Україні

 

Ніна Даценко

редактор (автор)
літературно-критичної передачі

для наймолодших слухачів "Твій друг -книга!"

Першій програмі національного радіо.

 

 

Добрий день. Мене звати Ніна Даценко, з 2003 року я працюю редактором передачі “Твій друг -книга”, яка виходить щовівторка на Першій програмі радіо. Передача була започаткована Анатолієм Костецьким, тоді вона мала назву “Сторінками улюблених книг”. Концепція передачі – розповісти про книжку, про її автора так, щоб діти захотіли прочитати той твір, про який йшлося. Випуск триває майже 20 хвилин. Структура передачі складається з мови актора (Заслужений артист України Борис Лобода), інтерв‘ю з письменником (якщо це можливо) та уривка з книги.

Суттєвою перешкодою моєї праці є те, що Перша програма Національного радіо транслює Верховну раду, тож якщо засідання починається у вівторок о 10, то анонсована передача не звучить. Вихід її переноситься на наступний вівторок.

Останні передачі були про “Сни Ганса Кристіана” Лесі Ворониної, де письменниця розповіла про свою улюблену книгу дитинства, “Життя видатних дітей” та інтерв’ю з Ірен Роздобудько про її дитинство, про перекладацький хліб з Ольгою Сенюк, про маловідому казку Олеся Гончара “Хто кого водив” та спогад онуки письменника Лесі - як була вона написана, розповідь про те, що таке трилогія на прикладі “Ключ від Королівства” Марини та Сергія Дяченків, та інші.

Мала зовсім мало часу, аби підготуватися до цього виступу, тому опитала усього лише три сім‘ї з Європи, які мають дітей. (дані надавалися звичайними людьми, тому можуть бути неповними)

В Італії, звідки ми запозичуємо Болонський процес, справи такі. Щоліта дітям у школі видається список книг, які вони повинні прочитати. 1-2 книги з цього списку мають бути прочитані обов‘язково. На телебаченні реклами книг немає, але якщо виходить реклама нового фільму на ДВД чи нової гри, то зазначається, що знято чи створено за такою-то книгою. Тоді попит на цю книгу зростає. Обов‘язковим для учнів є відвідування бібліотеки. Там вивішуються надруковані аркуші з коротким резюме книг, які є в бібліотеці. Але основним джерелом новин про книги є щоденні газети, які регулярно друкують рекомендації нових дитячих книг з коротким описом змісту, ці замітки читають як батьки, так і діти.

У Німеччині – країні з найбільшим населенням у Європі, батьки дізнаються про нові і хороші книги для своїх дітей з топ-10, які регулярно друкують Фокус і Шпігель. Також у книжкових супермаркетах можна знайти розгорнуті списки рекомендованої дитячої літератури з анотаціями, так що вибір зробити легко. Крім того, діти обмінюються книгами й рекомендують новинки один одному.

У Чехії теж існують обов‘язкові списки на літо з літератури і рекомендації щодо вибору книг у книгарнях та бібліотеках. Крім того, разом з виходом нової книги, з‘являються великі постери з рекламою у бібліотеках та магазинах, де можна купити або взяти ці книги. Також, для зручності книги у цих закладах розташовані тематично, і за темами формуються вищезгадані списки рекомендацій.

Це лише три країни і три звичайні сім‘ї, я мала дуже мало часу, щоб дослідити це питання не так поверхово. Але навіть те, що ми бачимо, дещо відрізняється від того, що маємо ми у своїй державі.

Спочатку скажу про газети. Перша - „Друг читача”, який регулярно друкує анотації та рецензії на нові книги, або на цілу шпальту може бути стаття про дитячого письменника. Недоліком можу назвати, що інформація все ж не для дітей та юнацтва, але, принаймні, батьки зможуть зробити вибір на користь тієї чи іншої книги. Наклад газети 1 500 примірників, які розповсюджуються винятково через передплату. Це теж недолік. Серед ксерокопій є дві замітки з останнього номера, який надійшов у мою скриньку минулої п‘ятниці.

Друга газета, яка вирізняється регулярністю подачі матеріалів про письменників взагалі і про дитячих – в тому числі, це „Україна молода”. Аналізувати не буду, зазначу лише наклад – понад 120 тисяч примірників. Недолік – не у всіх регіонах нашої країни цю газету можна купити.

Серед сторінок, які я додала до свого виступу також є ксерокопії дитячих журналів, журнали принесла теж.

Розглянувши їх, ми зрозуміємо, що критика, відгуки, анонсування, рекомендації переважно відсутні у цих журналах. (це ті, що вдалося купити у звичайному кіоску за червень місяць)

 „Пригоди”, „Мамине сонечко”, „Яблунька” – популяризація книги чи процесу читання книги відсутні зовсім. „Малятко” на сторінці для батьків дає уривок з книги Бруно Фереро „Життя – це все, що ми маємо”, яка написана для батьків, а також звіт про літературну премію свого журналу. Розповідей про дитячі книги – нема. „Стежка” і „Пізнайко” дають рекламу. „Стежка” – аудіокниги „Володар Маркуци” Сашка Дерманського, а „Пізнайко” фільмів на ДВД із зазначенням того, що є й книжки – „Ерагон”, „Володар Перснів” та „Хроніки Нарнії”.

На цьому фоні суттєво виграшний має вигляд „Барвінок”. Зупинюся на цьому журналі докладніше, тому що вони справді це роблять і справді є відгуки, багато листів від дітей, які читають чи почали читати під впливом „Барвінка”

Редакція оголосила „2009 – ріком читання з Барвінком” і щономера поводяться конкурси й друкуються різні матеріали, які покликані заохотити читачів до читання. Наприклад, такі конкурси: фотоконкурс „Ми найкращі читачі”, „Склади казку за бубликів в‘язку”, „Що читали мама й тато? Чи ти читав ці книги?”, „Де живе найцікавіша пригода? Які ти книжки прочитав?” Автори найкращих відповідей отримують у подарунок книги. Кожна дитина, яка написала листа у журнал, приймається до лав „Клубу почесних читачів”. Також щономера виходить рубрика „Ми любимо читати!”, де друкуються добірні літературні твори не тільки українських письменників, але й зарубіжних.

 Це короткий перелік тієї роботи, що робить „Барвінок”, список можна продовжити. Якщо вам цікаво – можете погортати журнал, ксерокопія є лише однієї сторінки де є уривки з листів читачів.

З українським телебаченням всім зрозуміло все.

Радіо (державне) надає перевагу дорослому слухачеві, тому нерідко на різних програмах можна почути письменників, які розповідають про свої книги і таке інше. Дитяча література представлена передачею „Твій друг - книга”, яка готується редакцією освітньо-виховних програм (Головний редактор Лариса Тарасова). От такий коротенький огляд.

 

 

Але я прийшла сюди не тільки як журналіст, але й як мама.

До свого виступу я доклала ксерокопії двох підручників, які отримав мій син по закінченні навчального року. І це мій сердечний біль, бо ці книги назавжди відіб‘ють бажання у мого сина читати.

Перший біль – підручник із Зарубіжної літератури, автори Ніколенко, Столій. На обкладинці написано, що підручник має „класичну побудову: огляд, монографічна тема, текст твору, система завдань; усі художні твори, передбачені програмою: кращі переклади та їх варіанти...” і таке інше. Якщо ж ми поглянемо на зміст підручника, то побачимо що галопом буде пройдено від греків (давніх) до Шекспіра. У мене особисто є багато питань, як до укладачів програми, які пропонують до вивчення тринадцятирічним дітям такий складний і неоднорідний пласт світової літератури. Чим вони керувалися? Аж ніяк не здоровим глуздом, на жаль. Але й до укладачів підручника також маю багато запитань. Одне з найболючіших – чому з 400-сторінкового „Декамерону” вони вибрали саме ту новелу, де розповідається про те, як донька обманювала свого батька, займаючись сексом зі слугою, а потім батько цього слугу вбив? Ми що, вирощуємо покоління моральних калік? Ні. То чому діти, які вступають у період статевого дозрівання мають саме такий літературно-класичний зразок для наслідування?!?! Тобто – обманювати батьків можна?!? І потрібно, бо це ж не просто твір, а класика!!! І як, скажіть, вчителеві проводити урок з таким текстом?

Це лише один момент, я можу пройти по всій книзі – немає часу.

Тапер ще кілька слів про Українську літературу, автори Авраменко та Дмитренко. Якщо ви поглянете на зміст книги – у вас теж виникнуть багато питань. Чому саме за таким принципом сформовано підручник: усна творчість про козаччину, думи та пісні Марусі Чурай, потім „Слово о полку Ігоревім”, потім світ української поезії, і на друге півріччя, коли вчитися буде важче з усіх предметів, з літератури піде „важка артилерія” – драма та проза. Серед прози зустрічаємо Осипа Назарука „Роксоляна”. Питання – навіщо цей твір тринадцятилітнім у той-таки період статтєвого дозрівання? Якщо він такий важливий (з погляду укладачів програм), то уведіть його в 10, 11 класі, а не зараз. Дівчатка сформують собі романтичне уявлення про все, описане у цій книзі, ми формуємо лави заробітчанок, які мріятимуть вийти заміж за султана – запитайте психологів, що вивчають впливи на підлітків.

Ще серед ксерокопій є два листочки з теорії літератури про віршування. У кожному класі є діти, які пишуть вірші. Але треба бути генієм, щоб зрозуміти, що оця перенасичена замітка – порада, тобі, юний поете, як правильно писати вірші. А тут не тільки порад немає, тут й не розкрита тема аналізу чужих віршів. Так, види рим, наголоси і все таке. Навіщо? А щоб було, бо в програмі написано!

Тепер про сумнозвісну Червону Шапочку Євгена Дударя. Так, її вилучили з програм, та інші твори – ні. Тому ознайомтеся, що на прикладі вказівки з тресту (вчителеві ще треба пояснити що таке „трест”) учнів 8 класу вчать українському гумору. І це в літературі де є дуже смішні книги, які викликають не гримасу, щирий регіт – що й повинен викликати гумор.

Висновок один – програми покликані викликати нудьгу й відразу до читання, а укладачі програм не розуміють потреб сучасних українських школярів та української школи в цілому.

 

Тепер пропозиції

Для поширення знань про літературу пропоную видавати журнал (газету), хоча б щоквартально, де друкувалися б критичні статті, анотації, розповіді про життя цікавих дитячих письменників (не методичного змісту), розраховані насамперед на дітей. Також пропоную проводити конкурси (на базі цього журналу) на кращу рецензію, відгук літературного твору, що сподобався серед дітей. Не творів, тому, що вони вже багато років пишуться по шаблону, який задовольняє вчителів, але зовсім не вчить дітей аналізувати. Найкращі рецензії будуть друкуватися на шпальтах журналу, а переможці отримають передплату. Крім того, у цьому ж журналі повинен бути курс того, як ці рецензії, відгуки і таке інше потрібно писати, рівень пояснень повинен бути розрахований на дітей та підлітків (не так, як це роблять підручники).

Також пропоную сформувати фокус-групи дітей-читачів за даними шкіл різних областей України (не бібліотек! У цих закладах є певний план відвідування читачів та прочитання літератури ними, я знаю непоодинокі випадки дописування бібліотекарями карток на власний розсуд). Ще до проекту формування списків рекомендованої літератури залучити дорослих критиків, відомих дитячих письменників, справжніх вчителів, які викладають літературу у школах (звичайних вчителів з різних, не лише київських, шкіл. Сільських та міських), небайдужих батьків та дітей, які матимуть бажання і яких не рекомендують школи (деяких розумних дітей у наших школах намагаються трохи „присадити” – теж знаю непоодинокі випадки).

 За допомогою відгуків дітей та дорослих формувати списки літератури, які будуть надходити у школи як рекомендації для прочитання. Це журі обиратиме щосезонний топ-10 з літератури, яка призначена для дітей та юнацтва і який буде опубліковано у найбільших газетах.

Також на основі вищенаведених досліджень формувати списки програм для вивчення у загальноосвітніх школах.

Вважаю недоцільним й надалі робити закриті для громадськості формування програм з літератури, які нав‘язуються школам, вчителям, дітям людьми, відповідальними за створення цих програм.

Пропоную якимось чином – через пресу, радіо чи телебачення (у нас ще є державне телебачення) провести обговорення нових програм, пріоритетами яких буде національно-патріотичне виховання, налаштування позитивного світосприйняття, прищеплення любові до Батьківщини (не так, як це робиться – зі сльозами й стогонами), вивчення лише тих творів, які є суспільним надбанням і без яких не може обійтися сучасна цивілізована людина, відхід від хронологічного та монографічного викладення матеріалу (школа – це не ВНЗ, не потрібно давати ті твори, які все одно вчитимуть в університеті чи інституті) і не змушувати вести зошити, де вимагається переписувати біографію поетів чи письменників, варто це замінити читацькими щоденниками, які знадобляться неодноразово у житті.

Необхідно навчити дітей дружити з книгою, засвоювати досвід поколінь, отримувати задоволення від читання,. Якщо цього не зробити найближчим часом – ми отримаємо покоління людей, які не вміють читати, не хочуть цього робити. І ці люди керуватимуть майбутнім.

Дякую за увагу!

 

Даценко Ніна, член Спілки письменників України,

редактор передачі „Твій друг - книга”, datsenko.nina@gmail.com