Уляна Баран

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ

ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

 

ТЕЗИ НА ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ

«ДИТИНА ЧИТАЄ – УКРАЇНА ПРОЦВІТАЄ»

(2009)

 

Б. Б. ШАЛАГІНОВ

д. ф. н., проф.

 (м. Київ)

 

Головний зміст дитинства — це перехід від «природи» до «культури», соціалізація як усвідомлення меж власного Я і своєї залежності від іншого. Коло естетичних інтересів в цьому віці залежить не так від соціальних умов, як від особливостей психології становлення особистості. Ці інтереси відомі давно, вони практично не змінюються. Це взаємини між однолітками, стосунки у сім’ї, гендерні відносини, тварини; ставлення до природи, гумор і комічне, краса оточення; діяльність творення нового, пригоди і фантастика; загадки для розуму; початкові моральні поняття — дружба, самоповага, самостійність, відповідальність, вірність, милосердя, цінності дорослих (сім’я, батьківщина, нація, глобальний світ, релігія).

Це коло інтересів тісно пов’язане з процесом засвоєння засобів мовної комунікації і вироблення власного мовлення як засобу формування і розкриття свого душевного життя. Незважаючи на кризу міжлюдських стосунків, дитина мусить пройти етап гуманістичної комунікації і соціалізації, і цьому може сприяти художня література.

Тематичний список такої літератури педагог має орієнтувати на реалії сьогодення. Проте адресна орієнтація дитячої свідомості («інтенція») на вказані вище теми дозволяє самій дитині легко адаптуватися до тематики і життєвих реалій минулого. Отже літературний педагог може не лише запропонувати дитині сучасний матеріал, але й вибрати гідні тексти з літератури минулого, якщо вони відповідають вимогам дитячої вікової психології і запитам духовного розвитку.

Але при цьому існує одна дуже складна проблема: як перетворити серйозне читання на індивідуальну цінність? Підлітки не читають, коли вважають, що людина з книжкою належить до цінностей «минулого», «дорослого», взагалі «чужого світу». Вони орієнтуються на смаки своєї вузької групи, «зграї», де таке заняття піддається «остракизму». Перед нами проблема впливу на підлітка.

Якщо узагальнено, то ситуація така. По-перше, це школа з її невдалими програмами. Вони складені людьми, некомпетентими у справах педагогіки, психології і соціології дитинства, і тому не можуть впливати позитивно на смаки і взагалі психологічні настанови учня. Учень просто не хоче ототжнювати себе з героями літератури, що вивчається. Адже в масі своїй це дорослі герої творів для дорослих. Він відторгає проблематику, що розглядається, бо не розуміє, який стосунок вона має саме до нього. А ось літературу, адресно призначену для дітей, укладачи програм чомусь ігнорують! По-друге, батьки також не можуть пробудити інтерес до читання, бо ставляться до цієї діяльності формально, як до шкільного обов’язку, яке треба виконувати, і квит. Чомусь ввжається поширеним позитивом, коли хлопчик мріє, щоб батько взяв його на рибалку, а дочка — щоб мати показала їй кулінарні рецепти; але вкрай рідкісне явище — читання вголос у домашньому колі. Виявляється, що про це не мріє жодна дитина? По-третє, учень знаходиться під фактично не контрольованим впливом телебачення і індустрії комп’ютерних розваг. Отже, читання для нього — це приблизно такий самий неприємний обов’язок, як допомога батькам по дому, що відриває від «втіхи». По-четверте, це деспотичний і суворий вплив «зграї», такого собі статусного кола, в яке учень потрапляє іноді проти власної волі. Нерідко він приницпово не хоче читати напам’ять вірш у класі, бо вважає себе в цю мить смішним в очах свого «кола».

У шкільні програми мусить бути закомпонована мотивація до читання. Про правило психологічної мотивації знають усі учасники індустрії споживчих товарів для дітей, але, здається, не знають лише автори програм. А мову шкільних підручників переважна більшість учнів сприймає як штучну, «іноземну», непотрібну в реальному житті. Настав час сказати відверто: учень живе в умовах штучної «двомовності». Це суха і відчужена мова підручника та уроку і жаргонна мова спілкування поза школою, а між ними — прірва. Хіба що одне є спільним між ними:  влада кліше, знеособлюючих формул.

Саме в підлітковому віці формуються високі людські почуття, з’являється самоусвідомлення, виникають потреби внутрішнього життя, людина починає прислухатися до свого внутрішнього, такого таємничого для неї его. Де взяти слова, щоб виразити порухи власної душі? щоб розширити коло спілкування? щоб спробувати себе у сміливих проектах? Нерідко мовна скутість і безпорадність навічно прикріплює людину до певного «соціального» кола, бо в іншому людина просто «губиться», втрачає орієнтири.

Автори програм і підручників вбили собі в голову, що розширяти мовну компетенцію учня можна тільки шляхом збільшення складних і незрозумілих термінів і понять. Але як можуть розширити цю компетенцію слова, які поза шкільним навчанням нормальна людина ніколи в житті не вживає? На жаль, у підручниках дитина не знайде слів, потрібних для своєї душі. Адже зараз навіть підручники з літератури пишуть навмисно діловою і конкретною мовою. А що казати про підручники з історії, географії... Зменшено кількість годин на класні і домашні твори, коли учень міг побути сам на сам зі своїми думками і зі Словом. Крім того, без зайвого клопоту можна «скачати» з інтернету чи переписати із спеціальних книжок будь-яку тему. А тепер, із введенням обов’язкового тестування, практику творів буде зведено нанівець. Хто ж захоче читати велику, грубу книжку лише заради того, щоб в результаті дати коротку відповідь в анкеті «так» чи «ні»?