Уляна Баран

Особисті враження від подорожі Україною. 2009 р.

 

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!  

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі…  

Як та купина, що горить -- не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.

Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою --
і вічні ми будемо з нею! 

"Любіть Україну" Володимир Сосюра

 

Нещодавно ми повернулася з подорожі Україною і хотілося б поділитися із Вами враженнями, бо вони, на нашу думку, розкривають реальний погляд на соціокультурну ситуацію в Україні, про яку здебільшого усі чомусь замовчують, або недоговорюють.

Наша подорож пролягала через Тернопіль (гарне місто), Вінницю (досить позитивне враження), Хмельницький (їхали по об’їзній, тому ухиляюсь від коментарів) – на Умань (дуже запущене місто) – Софіївку (дуже гарний парк) –  Канів (жахливо забите місто) –  Чернеча гора (доглянутий, акуратний парк і могила Шевченка: справді як у Заповіті) –  Полтава (дуже доглянуте і гарне місто) – Полтавсьбка область (акуратна, з гарними дорогами) –  (с. Опішня - націоналний музей гончарного мистецтва - люкс!) –  смт. Решитілівка – вишиванки білі по білому: Ми замовили вишиванки у народної майстрині України Вакуленко Надії. ЇЇ нагороджував сам Ющенко і саме вона вишиває вишиванки всім нашим можновладцям та іншим вар’ятам ніби нас. Однак скоро не пані Надія буде їх вишивати: недавно вона повернулася з Кореї, де вчила корейців полтавської низинки, а незабаром їде в Китай, де також навчатиме китайців. Отож я рада, що ще встигла замовити у справжньої української майстрині. Поспішайте! Бо пізніше – вже не гарант. Вона, попри своє визнання  може дозволити собі лише 2-3 помічниці (наприклад, така суконка вишивається 2-3місяці без перерви), а китайці посадять 200 чоловік і все.... китайські вишиванки та українці невизначеної національної приналежності – оце і буде реальна національна картина України у майбутньому, якщо якнайшвидше не приймуть міри для того, щоб максимально українців залучити до такої роботи, а не 2-3 чол. Зате пам’ятників Леніна у кожному занедбаному селі!

Додому поверталися через Кременчук (добре розвинутий центр) –  найбільше в Україні Кременчуцьке водосховище – зачепили дещо Кіровоградську область (жахливе враження, зокрема і від регіональних доріг, подібно як Умань та Канів) – Чигирин (столиця козацької держави, акуратне, доглянуте містечко) – Черкаси (жахливе враження, відчуття захаращення, яке навіть Дніпро не встигає розгребти) – Біла Церква (миле, доглянуте містечко, гарні дороги Київщини) – парк Олександрія (красивий, доглянутий, але саме там відрізали від статуї Афродіти бронзового оленя, – лише ратички лишились. Дякуємо Вам, що хоч саму Афродіту ще не чіпали!) – і тоді вже попрямували напряму додому в розпачливому настрої від побаченої картини нашого рідного краю.

З голоду й нужди вмирає мужик,
Крадіж, рабунки, весь край — один крик…
Батько кидає кохану родину В Росію,
Молдавію тягнуть плачучії
На заробітки отарами люде…

«Якось-то буде!» Іван Франко

 

 Враження від країни суперечливі: з однієї сторони дуже позитивні, пізнавальні, корисні, багато природньої краси, соняшникових полів, блакитного неба, історичної величі, а з іншої – нас охопив розпач і усвідомлення того, що проблеми в нашій країні насправді не через можновладців, чи олігархів, а через людей, які звикли жити у свинарнику і міняти нічого не збираються. Знаєте, я за останні два роки об’їздила практично всю країну, включно майже повністю Крим (за винятком сторони навколо Керча). Якщо брати до уваги моє життя, то не була я лише на Сумщині, Чернігівщині та Дніпропетровщині (але була на Донечинні у травні). У мене справді розпач: 2/3 нашої країни живуть у лайні і їм так подобається! Люди! Для того, щоб прополоти бур’ян перед хатою, чи посадити чорнобривці та мальви, а чи помити коня грошей не треба! Для того, щоб дітей навчити не ламати майна (як групка дітей розхитувала і скакала на дощечках підвісного моста), не матюкатись і не смітити по лісах, озерах і річках, - репититорів не треба! Я в шоці! Люди! Ми  загадили всю країну! Це Ми зробили, а не Хтось! Це Ми сидимо при дорозі у брудних фартушках та хустинках на голові, продаючи абрикоси під тином і навіть не подумаємо піднестися, щоб прополоти під своїм же парканом! Де працьовиті українці? Про що Ви таке можете говорити? Їх нема! У нас, на Богом даній, багатій та родючій землі животіє суцільна гниль! Гроші тут ні при чому! Чому Ваша худобина в лайні? Невже Ви не можете взяти шланг, протягнути від криниці і помити своїх коників, корів, свиней і стайню? Невже важко зібрати насіння чорнобривців, мальв, ромашок і посадити їх перед хатою? Невже важко покосити перед парканом при дорозі? Ніколи і ніхто не пустить нас до ЄС. І аж тепер я це зрозуміла. Бо наша людина прийде в їхній охайний ліс і кине обов’язково там флягу з-під води, пляшку з-під горілки та пачку цигарок! Люди! У нас всі ліси, річки та озера загаджені своїми ж! Нашими «бідними, нещасними українцями, яким завжди хтось не дає нормально жити»! А як же це «нормально» в нашому розумінні? До цієї поїздки я ще розуміла, що таке «нормальне» життя з точки зору українців (чесно, на Заході України я аж такого нехлюйства не бачила), але тепер я бачу, що нормальним вважається по вуха загаджений білий кінь при трасі! Але зате всі побожні, ходять до церви, потім обкрадають її ж, подібно як і оленя з парку Олександрії і читають «Комсомольську правду»... Пробачте мені! Але у мене  справді сльози течуть від картини, яка відкрилась мені перед очима. До розвинених і доглянутих міст я можу віднести  лише Львів, Київ, Донецьк, Полтаву, Івано-Франківськ, Білу Церкву, Севастополь, Чернівці і всякі маленькі туристичні містечка на Заході Україні та в Криму. А все, що робиться навколо (в основному за Київською областю на схід країни) – це срам!

Не від бога те царство нам спаде,
Не святі його з неба знесуть,
Але власний наш розум посяде,
Сильна воля і спільний наш труд.

«Товаришам із тюрми» Іван Франко

 

Я не знаю яка сила має піднести ту країну і з того свинарника зробити нормальні умови для життя, коли самі люди настільки запущені, настільки віддалені, враження, що аборегени жили набагато цивілізованіше в стосунку до людини, аніж живуть у нас. Я не повірю, що наш народ працьовитий: у працьовитих людей такого свинарнику не може бути. Я дуже люблю свій край. Я знала, що в країні не все гаразд. Але тепер знаю, що причина в самих людях, а це те, що найважче змінити.  Враження, що тут демократія не поможе. Тут треба, щоб прийшов диктатор, який би садив до в’язниці тих, у кого худобина не доглянута, штрафував за те, що в брудному одязі ходять по вулиці, і за те, що не ростуть квіти перед хатою, а бур’ян, за те, що п’ють мужики замість того, щоб полагодити свій паркан!

 

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.

Іван Франко

 

Нема ні господаря, ані господині! Скажіть, де Україна, оспівана Котляревським, Шевченком, Франком та іншими? Та ж були на тій землі і важчі часи! Де мальви? Де той райський вишневий садок, у якому може поселитися соловейко?

 

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть, (запущені поля, плугатарі «бухають» і крадуть бронзових оленів, щоб ще декілька плящинок купити: коментар наш, У. С. )

Співають ідучи дівчата, (матюкаючись ідуть дівчата: коментар наш, У. С.)

А матері вечерять ждуть.

Тарас Шевченко

 

Наше існування мені нагадує «печерну історію» Платона, де люди живуть у підземній печері, сидять спинами до  отвору, зв’язані по руках і ногах, і можуть бачити лише печерну стіну перед собою. «За ними – високий мур, а за цим муром рухаються людиноподібні постаті, тримаючи над верхнім краєм муру розмаїті фігури. Позаду горить вогнище, і від фігур падають тремтливі тіні на стіну печери. Мешканці печери можуть бачити тільки цей «театр тіней». Люди не змінюють пози від народження і тому переконані, що нічого, окрім цих тіней, не існує.

А тепер уяви, ніби один з печерних мешканців визволився від пут. Його зацікавило, звідки беруться відблиски на стіні. Врешті-решт чоловік зробив зусилля і розв’язав мотузки. … Спершу його, звичайно, засліпило яскраве світло і приголомшили чіткі обриси фігур, бо ж дотепер він бачив тільки їхні тіні.ж Та коли йому вдалося перебратися через мур, проповзти повз ватру і видряпатися до отвору, його ще більше засліпило світло дня. А протерши очі, вражений довколишньою красою печерний мешканець завмер. Вперше перед його очима постали чіткі контури та яскраві барви. Людина вперше побачила справжні тварини і квіти, бо фігури в печері були тільки мізерними копіями. Але й тут людині не давало спокою питання: звідки це взялося? Та ось чоловік побачив на небі сонце і зрозумів, що якраз воно дає життя тваринам та квітам у природі, так само, як відблиск вогнища оживляв тіні на печерній стіні.

Ось зараз кинутися б щасливому печерникові в обійми природи і втішитися віднайденою свободою! Але він згадує про своє плем’я в печері і повертається назад. Спустившись у печеру, він намагається переконати її мешканців, що тіні на стіні – тільки миготливе відображення справжніх речей. Проте ніхто йому не вірить. Вони тицяють пальцями на стіну і твердять, що нічого, кірм отих миготливих силуетів, не існує. Врешті-решт сміливця вбивають»

Юстейн Гордер. Світ Софії. Роман про історію філософії.  Перекл. З норвезької Наталя Іваничук. – Львів: Літопис, 2007. –  548 с. (С. 101-102).

 

Так мені видається, що і у нас відбувається. Навіть якщо подекуди з’являються люди, які готові щось доброго показати, навчити, зробити, відкрити нашим людям «шлях від туманних уявлень до справжніх ідей», то їх за життя висміюють, ідеї понівечують, може і вбивають, а посмертно проголошують «національними героями»… Наші люди на сьогоднішній день нагадують мені оцих печерних мешканців, яким легше вбити одного прогресивного, аніж міняти свій спосіб життя чи мислення.

Але надіюсь, я таки доживу до того часу, коли люди у нас зміняться.

 

«Свою Україну любіть!

Любіть її! Во время ютее,

в останню, тяжкую минуту

за неї господа моліть»

 

Тарас Шевченко

 

 Тепер я знаю, що лише від того залежатиме розвиток країни: коли нарешті всі прополять і покосять біля своїх хат, переперуть вонючі халати і фартухи, знімуть хустинки з голови, засадять чорнобривці і мальви, і помиють свою худобину, повернуть повагу до старшого, до вчителя, до книжки… , віднайдуть свою особистість та національну приналежність … От тоді можна буде говорити про наступні кроки. Бо оця проблема як холєра по всій країні. І на неї в першу чергу, я вважаю, треба шукати ліки:

 

Земле моя, всеплодющая мати, …
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати,
В праці сконать!

Іван Франко

Ось так воно, нажаль, печально стало на моїй душі. Можна сказати я вперше за життя в остатні два роки приділила таку увагу країні. До того мала щастя дуже багато подорожувати по Європі. Ну що ж: досвід великий, побаченого багато, думки і почуття суперечливі. Сльози на очах. Побачене справді мене

до болю вразило, особливо в порівнянні...

Отож буду дуже щаслива, якщо через Центр дослідження літератури для літей та юнацтва, який я вже від 2005 року ініціюю, нам вдасться також і за допомогою і підтримкою Держави все-таки поширити культуру серед молодої зростаючої людини, навчити її добру та допомогти в такий спосіб нашій неньці Україні.  Бо роботи у нас насправді,  – не початий край! І починати треба із себе і своїх дітей!

 

Єднаймося, братаймося
В товариство чесне,
Нехай братерством, щирими трудами
Вкраїна воскресне!

Іван Франко

З повагою
Ваша Уляна

Професійний сертифікований екскурсовод по Львову та Львівській області.

Пропоновані екскурсійні маршрути:

Львів

Львівський регіон