Персональний сайт Ульяни Гнідець

  Полеміка

ХВАЛА ВЧИТЕЛЮ!

Нещодавно мені випала велика честь бути учасницею Всеукраїнського науково-практичного семінару завідувачів кабінетів (методистів) зарубіжної літератури обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, який відбувся 23-25 вересня 2009 року в Тернополі і організаторами якого виступили Міністерство освіти і науки України, Управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації та Тернопільський обласний комунальний інститут післядипломної педагогічної освіти.

Визнаю, що для мене як науковця така подія була надзвичайно корисною і незабутньою, за що я щиро дякую організаторам та учасникам семінару, які остаточно переконали мене, що школа і наука – абсолютно віддалені стихії, які, я собі постановила, Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва має таки спробувати об’єднати у спільному та доброзичливому діалозі, у співпраці та взаємодопомозі.

Однак, хотілося б відзначити надзвичайно велику кількість цікавих презентацій уроків із зарубіжної літератури від талановитих вчителів – людей, які по-справжньому працюють з дітьми заради дітей та літератури. Серед них хотілося б виділити позитивні та вдалі вирішення Дзик А. П., заслуженого учителя України, учителя-методиста Гермаківської ЗОШ І-ІІІ ст. Борщівського району Тернопільської обл., яка запропонувала методи практичного застосування профільної програми із зарубіжної літератури у філологічному класі; Манюк Б. І., учителя вищої категорії Поплавської ЗОШ І-ІІ ст. Підгаєцького району Тернопільської обл., із репрезентацією уроків-ігор у профільних класах фізико-математичного спрямування; Цибульської С. Й., учителя-методиста Теребовлянської ЗОШ І-ІІ ст. №3 та Заєць С. Б., учителя-методиста Кровинківської ЗОШ І-ІІ ст. Теребовлянського району Тернопільської обл., які запропонували на високому ре презентаційному рівні метод використання елементів комп’ютерної технології на уроках зарубіжної літератури, а також багато інших фахівців, які пропонують новий, актуальний і відповідний сучасному читачеві підхід до заохочення читання та сприйняття літератури. Окремо хотілося б винести подяку за чудовий і корисний, думаю, і для присутніх на семінарі методистів, майстер-клас шановного професора Германа О. М., проректора з гуманітарної освіти і виховання Тернопільського національного технічного університету ім.. І. Пулюя), котрий у повній мірі представив однозначно найкращий спосіб заохочення юного читача до вивчення як рідної, так і іноземної культури, запропонувавши і слово, і пісню, і мультимедіапростір, і власну фантазію та талант. Поряд з тим я усвідомила скільки праці, надлюдських зусиль та енергії затрачає той вчитель, який так палко закоханий у свій предмет, у молоду аудиторію, яку водночас ще й намагається почути. А скільки різних індивідуальних авторських програм! Скільки цікавих методичних прийомів! А скільки реальних пропозицій! Скільки відчуття болю, що не все в змозі реалізувати у повній мірі! А чому? Що зупиняє насправді вчителя, який працює? Що не дає йому спокою і відчуття повної наснаги до праці? Очевидно, мало хто задається собі таким питанням, бо в іншому випадку влада, зокрема і Міністерство освіти і науки України, вже давно б, звісно, прийняло б усі міри, щоб забезпечити вільний творчий простір доброму вчителю. Наголошуючи на слові «добрий», я не можу повірити в те, що хтось зацікавлений в тому, щоб вчитель його дитини був злий як пес, сварливий як базарна баба, нетактовний як пересічний бандюга і авторитарно-дидактичний як Сталін чи Гітлер (хоча таких я бачила також особисто на власні очі, і от вони викликали у мене страх і розпач за наших дітей). Напевно більшість батьків намагається бачити в образі вчителя помічника собі і своїй дитині у процесі її соціалізації та зростання. І знову виникає запитання: то чому ж сьогодні так сильно впав рейтинг вчителя та викладача у суспільстві? Хто допустив, що до нього зменшились повага та розуміння? На кого можна за цей злочин покласти відповідальність? І як саме можна знову відродити у суспільстві заслужену повагу до вчителя? Думаю, що тут починається найделікатніше, бо за всім, як мені пояснили, стоять люди і ніхто інший. Виходить, що саме люди не зацікавлені у позитивних змінах у ставленні. Бо головний інтерес – це можливість спокійно жити і працювати, а це, як для мене виявилось, неможливо через відсутність єдності системи думок, знань та навичок, можливо також через не володіння іноземними мовами, що також відкрило б набагато ширший простір для більш активного інтерактивного уроку з розрахунку на емансиповану цільову аудиторію, а також через хронічне недосипання і нестачу часу, через незліченну кількість нікому насправді непотрібних вимог (хіба відносно малій групі людей, які отримують за це, очевидно, державну зарплату), незліченну кількість насправді нікому непотрібної писанини та безконечних перевірок, які лише заважають вчителям жити як іншим людям і працювати з нашими дітьми. Не від одного вчителя я чула, що коли перевірка приходить до школи, це забирає по 3-4 години робочого часу у вчителів. Контролюючі інстанції копаються у планах у пошуках помилки, не даючи при цьому спокійно проводити уроки, шукають погане, а не добре, тобто не контролюють у дійсності ні рейтингу вчителя, ні рейтингу його учнів, і не ставлять собі за мету відзначити позитивні зміни, навпаки – зафіксувати та наголосити лише на негативі, таким чином знову опускаючи вже і без того бідного і, на мою думку, недостатньо оціненого вчителя.

До цієї подорожі, навіть до власного виступу, визнаю, я не знала, що можна запропонувати вчителю і як зацікавити його в проекті процвітання нації, яка насправді щоденно вірно копає собі могилу. Пробачте, я таки не Вчитель. Я просто науковець, дослідник літератури для дітей та юнацтва і викладач з десятирічним педагогічним стажем, і працюю з тими, хто приходить до мене після школи. Мушу визнати, що проект Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, який я представляла серед науковців та чиновників, і який був досі усіма погоджений (адже я справді не претендую на одноосібний проект і на всезнаючу інстанцію), без внесення суттєвих правок виявився безцільним з точки зору вчителів-практиків, оскільки ми справді досі не врахували їх потреби і не запропонували їм нашої допомоги. При цьому я усвідомлюю, що хоча дослідницьку сторону перебирають на себе фахівці-науковці, практична реалізація проекту Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва без залучення бібліотеки та школи є нереальною. Але, дякуючи таким вчителям та методистам як Олена Володимирівна Риба (методист НМЛ языков и литератур национальных меньшинств ООИУУ, г. Одесса), Наталія Володимирівна Химера (завідуюча навчально-методичним кабінетом зарубіжної літератури в Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів), Людмила Миколаївна Малигіна (учитель зарубіжної літератури Черкаського колегіуму «Берегиня» Черкаської міської ради Черкаської області), Світлана Петрівна Фоміна (методист сектору суспільно-гуманітарної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України) та іншим позитивним вчителям-практикам та вчителям-методистам, які в рамках Всеукраїнського науково-практичного семінару завідувачів кабінетів (методистів) зарубіжної літератури на прикладах своєї діяльності пояснили мені реалії учительської роботи, але найбільше дякуючи моїй найдорожчій вчительці – моїй мамі, Баран Ірині Михайлівні (вчитель фізики вже от 40 років), я спробувала сформулювати можливості підтримки та допомоги Центру вчителям. Мова йде про залучення активних вчителів до співпраці у розробці проекту клопотання Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва перед вищими органами влади про зменшення навантаження для вчителів з точки зору безкінечної писанини, з пропозицією замінити цей час справді інтерактивною роботою з учнями, науковцями, психологами, письменниками та іншими спеціалістами в галузі літератури для дітей та юнацтва. Таким чином, мабуть, у людей з’явилося б більше часу та бажання діяти спільно заради світлої мети.

Знаєте, мене запитали декілька разів про кінцеву мету. Не дуже розумію, яку ще більшу конкретику хочуть почути від мене люди на початковому етапі розвитку проекту. Для конкретизації завдань та почергових цілей Центру у першу чергу необхідно забезпечити продуктивний діалог між фахівцями різних галузей, які в кооперативі зможуть визначити їх і поетапно досягати. А для мене як спеціаліста лише в одній сфері (літературознавець, дослідник літератури для дітей та юнацтва) та як президента першого в Україні офіційно заснованого осередку Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва поки, чесно признаюсь, кінцева мета таки мусить звучати патріотично і загально, адже робота Центру повинна сприяти покращенню соціокультурної ситуації в Україні. Тому ще раз закликаю до громадського співробітництва та до офіційного членства в Центрі усіх вчених і фахівців, які працюють в галузі дитячої літературної просвіти з метою підвищення інтелектуального потенціалу нації, збереження і розвитку культури України, збагачення української мови, розвитку дитячого читання, формування громадського інтересу до книжки та читання, вдосконалення бібліотечної справи та ін., оскільки вважаю, що лише спільними зусиллями і саме через «добру» і «відповідну» книгу ми можемо виховати нову європейську людину на нашій землі. Центр має на меті допомогти значно змінити ставлення до книги, забезпечити зростання читацької культури як у суспільстві, так і в державних структурах, і стати стартовим майданчиком для планомірного і логічно-послідовного формування та реалізації ефективної національної політики гуманізації в Україні.

Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва надасть можливість вільного обміну думками та оприлюднення альтернативних поглядів, ознайомлення із сучасними пошуками в царині літератури для дітей та юнацтва за кордоном і здійснення наукових контактів із зарубіжними вчителями, письменниками та дослідниками.

Центр передбачає тісну співпрацю із зарубіжними організаціями, такими як Children's Literature Association (ChLA), International Research Society for Children, Internationale Jugendbibliothek, Institut für Jugendbuchforschung, Центром книги у США, Німецьким фондом читання, Російською асоціацією читання «Молода Росія читає» та ін.., а також і з окремими іноземними фахівцями, які також можуть бути членами Центру та допомагати в організації різних Міжнародних акцій.

Центр відкриває нове поле досліджень у сфері літератури для дітей та юнацтва для молодих науковців, аспірантів та докторантів.

Говорячи про чарівне для вчителів слово «програма», ми, мабуть, досі не змогли добре пояснити, що маємо на увазі програму, яка допомогла б вчителям, але в першу чергу дітям та молоді, соціалізуватися у суспільстві з користю і честю для України і для наступних поколінь.

Отже, Центр пропонує комплексну довготривалу національну програму розвитку літератури для дітей та юнацтва в Україні. Ця програма передбачає популяризацію української та світової літератури, активізацію діяльності бібліотек, забезпечення їх необхідною оновленою літературою, а також комп’ютерним технічним забезпеченням та Інтернетом, за допомогою якого учні та вчителі матимуть доступ до необхідних матеріалів. Робота Центру, безсумнівно, повинна активізувати дослідницькі проекти і забезпечити розвиток якісного перекладу інтенційно спрямованої літератури.

За підтримки державних служб Центр мав би право надавати гранти та премії за:

1.     «Найцінніше дослідження в галузі літератури для дітей та юнацтва – р»

2.     «Найкращий проект дитячої та юнацької просвіти – р.»

3.     «Найкращий вчитель української літератури – р.; зарубіжної літ. – р.»

4.     «Найкращий учень з літератури – р.»

5.     «Найпопулярніший письменник серед дітей – р.; молоді – р».

6.     «Найкращий перекладач літератури для дітей та юнацтва – р.»

7.     «Найкращий ілюстратор дитячих книжок – р.»

Отже, говорячи також про оновлення та реформування підходів до програмування української та зарубіжної літератур для середніх спеціалізованих шкіл та спецкурсів з вивчення літератури для дітей та юнацтва в університетах на факультетах іноземних мов, журналістики, психології, педагогіки та ін., ми не маємо на увазі збільшення навантаження вчителів, зокрема додатковою. Боже борони! Ми пропонуємо подумати над змінами, можливо, прийти до висновку та разом поклопотатися про те, щоби шкільний учитель звільнився від надмірної бюрократії заради втілення своїх професійних позитивних ідей у життя, як це є у багатьох європейських країнах. Вчителі – це справді кваліфіковані спеціалісти (оскільки їх допустили до роботи), і самі здатні (що засвідчив і науково-практичний семінар) визначати, яку літературу слід порекомендувати. Так, саме порекомендувати у відповідності до контингенту класу, групи чи курсу, а не авторитарно насадити. І тоді, можливо, можна було б звільнити їх від незліченної кількості додаткової, не вчительської роботи, тобто роботи, яка їх злить, пригнічує і дійсно не дає можливості працювати з дітьми на повні груди?! Напевно постає питання: А як тоді здійснювати контроль над їхньою роботою? Тут я також не спеціаліст, однак мені уявляється, що методисти зможуть контролювати сам процес під час уроків, а також слідкувати за результатами та рецепцією учнів. І Міністерство освіти і науки України, і батьки, і, звичайно, діти повинні виявити більше довіри до вчителя як педагога, а не людини, яка списує томи зошитів і журналів, щоби знайти відповідність між невідповідними підручниками і практичним їх використанням у школі. Це ж просто фарс, який каламутить насправді всіх і не дає вчителю можливості вчити, а дитині вчитися. Я вже більше тоді не дивуюсь, що вчителі не завжди мають час, змогу і бажання прислухатись до реальних потреб учнів. Їм постійно потрібно захищати своє робоче місце, свою мізерну зарплату і своє ім’я перед методистами та вищими органами влади. І, нажаль, попри всі презентації і демонстрації, в цій ієрархічній системі взагалі не залишається місця і часу для тої верстви населення, заради якої начебто все це мало б робитися: а саме – наших дітей. Очевидно, лише завдяки гіпер-ентузіазму, гіпер-любові до своєї праці, гіпер-відданості своїй державі та молодому поколінні, вчителям (нажаль, таки не всім, про що неодноразово розповідають студенти, згадуючи шкільні уроки літератури) вдається дітям прищемити любов до літератури та й культури взагалі, про що  засвідчує велика маса молоді, яка потрапляє до мене вже із сформованими і достатньо ерудованими особистостями і з якими я із задоволенням продовжую свою викладацьку роботу. За це Вам, вчителям, моє особисте спасибі!   

Отож спробую ще раз сформулювати завдання Центру і ще раз запросити педагогів, зокрема і вчителів, науковців та усіх спеціалістів з питань виховання та зростання молоді до співтворення національної програми розвитку літератури для дітей та юнацтва та підтримки читання в Україні. В процесі поетапної реалізації проекту Центру, ми, спільними зусиллями повинні:

1.     Запропонувати українському емансипованому читачу відповідну йому літературу.

2.     Реформувати педагогічно-викладацький стереотипний підхід до мотивації нового емансипованого покоління.

3.     Залучити психологів та психотерапевтів до співпраці з метою поширення читацької культури у віддалених куточках країни.

4.     Організувати літературно-комунікативні студії (семінари, практикуми) для вчителів середніх шкіл.

5.     Активізувати в Україні дитячі студії, які б діяли з метою заохочення до процесу читання.

6.     Оновити дитячу бібліотеку новими надходженнями вітчизняних і зарубіжних класиків та репрезентантів літератури для дітей та юнацтва.

7.     Ввести твори класиків літератури для дітей та юнацтва в курс лекцій з вивчення історій національних літератур.

8.     Розробити спецкурс, присвячений проблемам історичного та теоретичного підходу до дослідження літератури для дітей та юнацтва.

9.     Звернути увагу українських перекладачів, науковців, педагогів та ін. до тих творів, які є програмними та репрезентативними в навчальних закладах зарубіжних країн. 

10. Забезпечити українського читача якісно добрим художнім текстом та його перекладом.

Також Центр, як одиниця динамічна, а не статична, розраховує на те, що об’єднавши зусилля, спеціалісти з різних сфер зможуть підняти на поверхню і конкретизувати цілі та завдання, які необхідно буде вирішувати спільно і за підтримки держави. У цьому і полягає функціонування Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, який відкритий до дискусій та обговорень заради досягнення спільної мети. А його діяльність буде найефективнішою у випадку існування подібних осередків в усіх областях України, які б об’єдналися у Всеукраїнську асоціацію дослідження літератури для дітей та юнацтва.

З повагою і надією на плідну співпрацю,

Ваша Уляна Гнідець

Президент

Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва